?

Log in

[sticky post] Будем знакомы

Привет! Меня зовут Ольга и в этом журнале я буду выкладывать все, что нажито непосильным трудом свои рукодельные шутки. Что вы здесь найдете? Декупаж, фетровые ирушки, игрушки-тильды, украшения и не только. Все, что понравится, можно купить или заказать вариации на тему (как правило, точных повторов я не делаю, но мы вполне можем использовать основной мотив, меняя цвет, декор и т.п.).
Здесь же будут размещаться анонсы мастер-классов, которые я периодически провожу. Буду рада видеть всех желающих.
Ну, и конечно, здесь будут фото из путешествий, небольшие отчеты с мастер-классов или посиделок, на которых я была и еще что-нибудь для радости душевной :)
А еще у меня есть магазинчик на Этси. Там обитают всякие швейные штуки - игрушки, сумки и прочая разнообразная мелочь для домашнего уюта.

Жменька слов

Эта жменька про весну:



А эта - про планы на день. Чашечка кофе помогает собраться с мыслями :)

З усіх відомих ненажер
Страшніш за всіх Шкарпеткожер.
Він чемно ходить по хатах,
Й на одяг весь наводить жах.

Тремтять сорочки і спідниці,
Ті, що не в шафі на полиці.
Здригаються домашні штані,
Що їх забули на дивані.
І навіть джинси, модні дуже,
Вже раз нацюняли калюжу.

Проте одежі пощастило -
Шкарпеткожер не здоровило,
Він не дістане й до стільця.
А от шкарпетки - бідолахи,
Їм гірше за всі інші лахи,
І тут вже сміх не до лиця.

Шкарпеткожер завжди голодний.
Він з'їв би і "утюг холодний",
Якби ж то тільки дотягнувсь!
Та він на зріст як пів-серветки,
Тому весь час жере шкарпетки,
Що на підлозі хтось забувсь.

Тож, друже мій, не зволікай!
Шкарпетки швидко позбирай,
Бо як стемніє за вікном,
Шкарпеткам буде ом-ном-ном.
Шкарпеткожер закусить лиш,
А ти - лишишся босоніж.

(с)моє
Слова "плохо" я от преподавателей не слышала уже очень давно. Не потому что я такая вся из себя отличница и сразу с первого раза все делаю правильно и не придерешься, а потому что из лексикона моих преподавателей это слово благополучно ушло. Вместо "плохо" было "почти получилось", "это немного не то, что нужно", "не получилось, ничего страшного, пробуй еще" и т.д. А тут на швейных курсах поменялась преподавательница и понеслась. За 2,5 часа урока я это "плохо" только в свой адрес услышала трижды.

- Посмотрите, я, кажется, неправильно вшила пояс.
- Да. Плохо.

- Я "зависла", подскажите еще раз, пожалуйста, что за чем.
- Плохо. Нужно делать...

- Посмотрите, у машинки что-то не то с натяжением нити, я не могу разобраться...
- Плохо. Дайте я сяду.

И то же самое для других девочек. Плохо. Плохо. Плохо. Как молотком по голове: тюк, тюк, тюк. Справедливости ради, отмечу, что "хорошо", "мне нравится" и даже "отлично" тоже звучали. Но почему-то не смогли перекрыть эффекта от "плохо-плохо-плохо". Завтра снова урок, попробую с ней поговорить, а то ведь руки опускаются :(
(Ну и себя заодно после всего этого похвалила, что нашим ученикам такого не говорю))

Про "як це так"

Коли Юра ще був маленьким, я доволі часто, дивлячись на інших мам, відверто дивувалася. Ну як це так, що дитина не спить у колясці? Юра засинав майже одразу, ще навіть не виїжджаючи на вулицю.
Як це так, що дитина у 2-3 роки не може нормально говорити? Юра в три роки балакав наче радіо і читав напам'ять "У Лукоморья дуб зеленый".
Я дивилася на дітей, які верещали у магазині "Хоочу! Даай! Купии!", дивилася на мам, які чи то знервовано, чи то з розпачем намагалися підняти дитину з підлоги чи тягли її далі. З Юрою завжди можна було домовитися, а як не домовитися, то відволікти, забалакати і уникнути конфлікту.
При цьому я не вважала себе супермамуською, і тому ще більше дивувалася (непозбувну бентегу мала, ага), як це інші не можуть справитися з дитиною, коли навіть я можу. І так, думала іноді з докором, іноді зверхньо (ну так, я ж змогла!).
І от, аби я зрозуміла, "як це так можна", Боженька прислав мені Поліну. Дівчинку, яка почала спати на прогулянках десь із 5 місяця, коли ми піднімали спинку коляски і Поля мала змогу роздивлятися навколо, а потім засинала.
Дівчинку, якій скоро вже три, а слова дуже-дуже повільно з'являються в її мові.
Дівчинку, яка точно знає і розуміє, що означає "ні" або "не можна", але все одно продовжуватиме робити своє, або зчинить такий лемент, що шибки деренчатимуть (а сусіди погорожуватимуть поліцією). Дівчинку-впертюха, яка іноді доводить мене до краю, і вже я починаю кричати, і хочеться кудись втекти. Дівчинку, з якою не працює жоден з тих методів, який спрацьовував зі спокійним і флегматичним Юрою.
Так, тепер я розумію. І розумію, про що казала колись Петрановська в одній зі своїх лекцій: "Те, що дитина вас слухається, то може бути і не ваша заслуга, а просто вам пощастило з дитиною". І розумію, що часто немає жодної маминої "заслуги" в тому, що дитя верещить не своїм голосом, бо це особливість характеру, а не мама-кат. Тепер мені соромно перед тими мамами, на яких я дивилася скоса і зверхньо пхекала "ну як так можна, в мене ж ось виходить".
А ще мене під час Поліних концертів накриває страшним розпачем (як от зараз) від розуміння, що я не справляюся, не можу дати ради цим капризам, і це лише три роки і що буде далі... Зате я вчуся не засуджувати і зупиняти себе, щойно тільки зароджується оте "пхе". Ну, і так, я відрощую дзен. Але поки що щоразу, як мені здається, ніби пагони того дзену вже достатньо високі та стійкі, Поля влаштовує черговий мега-гвалт, і все починається спочатку.

Предновогодний заказ

Обычно перед Новым годом мне заказывают елочные игрушки - снеговиков, ангелочков, рукавички... А тут вдруг очень понадобился кот :) Сначала должен был быть синим в клеточку, но в итоге получился черным. Очень шкодный, хоть и носит часы для важности. Умеет лежать и смотреть в глаза или зависнуть где-нибудь на оконной ручке и строить оттуда глазки.





Станом на зараз, в Новорічну ніч мені хочеться сидіти в чисто прибраній хаті, у красивому платтячку, пити шампанське і медитативно декупажити/кракелюрити заготовки, які вже давно чекають на це. Просто так. Для себе. Бо хочеться.

Говорить сюда

Отличная возможность наговорить мне хорошего ;)

Лоскуточки и клаптики

Есть у меня пакет лоскутков. Ладно, два пакета. Хорошо, два пакета лоскутков и целая полка всяких отрезов побольше (но мне все равно мало). Потому вполне логично было, что я с головой влезла в пэчворк. Еще не на той стадии, когда из крохотулечных обрезков создаются шедевры, но уже там, где сшивать только квадратики - неинтересно. Пока что развлекаюсь с подставками для чашек (заодно выучила смешное слово "маграшка" от mug rug - коврик для чашки), правда, у меня дома они популярностью не пользуются почему-то, так что накапливается стопочка на продажу и подарки. В общем, хвастаюсь, а кому что понравится, пишите ;)

Эти две называются "Дрезденская тарелка". Не знаю, почему ))




Эти самые первые, уже благополучно раздарены


А здесь два в одном: подставка под чашку и кармашек для ложки/сахара/конфеток


И еще парочка новогодних подставок в стиле "артишок". В прошлом году я делала шарики в этом же стиле, а теперь вот и подставки получились


Етсі-етсі

Так довго я ще ні на що не наважувалася. Роки два з сумнівами, думками про "чи воно мені треба", "чи я зможу", "чи я того варта"... чим наповнювати, де зберігати готові штуки... Зрештою, я це зробила, і тепер у Етсі є ще й мій магазинчик. Ось туточки.
Заходьте, роздивляйтеся. Нагадую, для України курс 1:10 :)